|
Синдром Жильбера – спадкове захворювання, що проявляється епізодами жовтяниці та підвищенням рівня некон’югованого (вільного, непрямого) білірубіну в сироватці крові.
Причиною розвитку синдрому є зниження активності фермента печінки урідиндифосфат-глюкуронілтрансферази (УДФГТ), що кодується геном UGT1A1. Мутація в області промотора гена UGT1A1 характеризується збільшенням кількості ТА-повторів (в нормі не більше 6). Якщо їх кількість зростає до 7 (рідше – 8) в гомозиготному чи гетерозиготному стані, функціональна активність фермента УДФГТ знижується та виникає синдром Жильбера.
У гомозиготних носіїв мутації захворювання характеризується більш високим вихідним рівнем білірубіну та тяжчими клінічними проявами. У гетерозигот переважає латентна (прихована) форма захворювання. У нормі при розпаді еритроцитів виділяється непрямий білірубін, котрий необхідно вивести з організму.
Поступивши в клітини печінки, він зв’язується з глюкуроновою кислотою під дією фермента УДФГТ. Це робить його водорозчинним та забезпечує можливість переходу в жовч та виділення з сечею. Через мутацію в гені UGT1A1 знижується активність фермента УДФГТ та порушується з’єднання білірубіну з глюкуроновою кислотою. Це призводить до збільшення його концентрації в крові. Збільшення рівня білірубіну в крові, в свою чергу, призводить до його накопичення в тканинах, особливо в еластичних тканинах (міститься в стінках кровоносних судин, шкірі тощо) – цим пояснюється жовтушність.
Ознаки синдрома Жильбера можуть виникати в будь-якому віці та викликаються надмірним фізичним навантаженням, стресовими ситуаціями, голодуванням, вірусними інфекціями, вживанням алкоголю, деякими лікарськими препаратами, що володіють гепатотоксичним ефектом.
Дане захворювання характеризується неспецифічними симптомами:
- Болі в животі.
- Важкість в правому підребер'ї.
- Розлади травлення.
- Втома.
- Загальне нездужання.
- Тривожність.
Основний симптом – жовтизна шкіри та слизових оболонок та підвищення рівня непрямого білірубіна в крові. Решта печінкових проб зазвичай в нормі.
Можливий і безсимптомний перебіг – тоді синдром Жильбера виявляють випадково в змінах біохімічних аналізів крові. Своєчасна діагностика синдрому Жильбера дозволяє відрізнити його від інших захворювань печінки та крові, вчасно обмежити прийом лікарських препаратів з гепатотоксичною дією, скорегувати спосіб життя пацієнта до повного зникнення дискомфорту.
Найшвидший та найточніший метод виявлення синдрому Жильбера – пряма ДНК-діагностика, що виявляє кількість ТА-повторів в гені UGT1A1.
|
