Що таке онкомаркери?

Лабораторна діагностика раку ґрунтується на тому факті, що ракові клітини здатні виробляти та виділяти в рідини організму низку специфічних речовин і сполук, які трапляються у фізіологічних умовах, але у значно менших концентраціях.

 

В організмі пацієнта у відповідь на розвиток раку відбувається багато змін, зокрема метаболічних, що відображаються на концентрації або активності біохімічних показників, що також може бути ознакою клінічних станів іншої етіології, а тому менш специфічних для раку.

Нині пухлинні маркери також визначаються як фактори, що характеризують пухлинні тканини або клітини, зокрема цитогенетичні маркери, наприклад, мутації в онкогенах і генах-супресорах пухлин або хромосомні аберації.

Чим корисні онкомаркери?

Пухлинні маркери використовують на всіх етапах діагностичного процесу:

• скринінгові тести (профілактика раку);
• діагностика запущеного пухлинного процесу у співвідношенні з конкретними симптомам;,
• визначення стадії захворювання (залежність рівня маркера від прогресування пухлинного процесу);
• локалізація пухлинних змін в органі (органоспецифічні маркери);
• моніторинг ефективності лікування (оцінка прогресування/регресу захворювання після операції або променевої/хіміотерапії, виявлення рецидивів;
• встановлення потенційної терапевтичної цілі для нових ліків.

Онкомаркери - види

Дослідження рівня онкомаркерів не є єдиною передумовою для постановки діагнозу, який здебільшого базується на гістопатологічних і цитологічних дослідженнях.

Проте аномальні концентрації онкомаркерів зазвичай є основою для проведення лікарем більш детальної діагностики, а у поєднанні з клінічною картиною та історією хвороби пацієнта становлять невід’ємну частину процесу, основною метою якого є підтвердження або виключення злоякісних змін.

Через те, що більшість онкомаркерів виробляється не тільки пухлинними клітинами, а й кількісними відмінностями в оцінюваних параметрах при доброякісних і злоякісних утвореннях, онкомаркери можна класифікувати на три основні групи.

До групи онкомаркерів, що характеризуються високою чутливістю та високою специфічністю, входять кальцитонін та ß-ХГЛ, які, незважаючи на вироблення у фізіологічних умовах (наприклад, ß-ХГЛ під час вагітності), патологічних ситуаціях, у разі значного зростання, завжди вказують на наявність ракового утворення.

Онкомаркери різної специфічності та чутливості (СЕА, АФП, ПСА, СА 125, СА 15-3, СА 19-9 тощо), рівень яких у сироватці крові на початковій фазі неопластичного процесу, що триває, суттєво не відрізняється від показників, виявлених у здорових людей або при доброякісних утвореннях.

Однак на запущених стадіях їхні високі концентрації можуть підтверджувати злоякісні зміни. Дисфункції інших органів, наприклад, цироз печінки, хронічна обструктивна хвороба легень або ниркова недостатність, можуть викликати хибнопозитивні підвищення рівня цих маркерів, однак значення, вищі від тих, що вважаються симптоматичними, не трапляються у здорових людей і, швидше за все, вказують на наявність раку або мають високу прогностичну цінність прогресування захворювання чи метастазів.

Онкомаркери різної чутливості та низької специфічності: цитокератини (TPS, TPA) і більшість ферментів гліколітичного шляху (PHI, LDH).

Концентрація параметрів залежить від стадії та розміру пухлини, а високі показники трапляються при багатьох інших захворюваннях, не пов’язаних з основним захворюванням (наприклад, гепатит, інфаркт міокарда або пневмонія).

 Онкомаркери –  розшифровка аналізів

Через різноманітну специфічність, що обмежує правильну інтерпретацію результатів онкомаркерів, доцільно керуватися нижченаведеними критеріями.

Рівень сироваткового маркера

Рівень у межах референтного діапазону не може виключити рак, так само як і його перевищення не означає діагноз. Низький рівень маркера свідчить про малу ймовірність наявності пухлинного процесу. Що вища концентрація маркера, то більша ймовірність наявності злоякісної пухлини.

Виключення доброякісних змін

Виявлення підвищення рівня пухлинного маркера завжди свідчить про необхідність виключення не злоякісних новоутворень. Підвищення пухлинного маркера може бути результатом змін різної етіології в тканинах, де утворюється маркер, або змін в органах, відповідальних за їхній катаболізм і виведення з організму (печінка, нирки). Наприклад, при інтерпретації результатів SCCA (антиген плоскоклітинного раку) слід звернути увагу на його часте збільшення при ексфоліативних дерматологічних захворюваннях або більш високі показники маркера CEA, отримані у курців. Більшість маркерів також показують помірне збільшення захворювань печінки (запалення, цироз) або ниркову недостатність.

Спостереження за рівнем маркера

Одиничний результат, що демонструє навіть досить значне підвищення у разі неоднозначної клінічної ситуації, потребує двох–трьох повторних визначень з урахуванням інтервалу між визначеннями, пов’язаного з періодом напіврозпаду маркера (в середньому цей час становить 15–20 днів для більшості маркерів).

Коли мова йде про цінність результатів визначення онкомаркерів, не можна не помітити технічні проблеми

Причиною відмінностей в отриманих результатах може бути недостатня специфічність антитіл, перехресні реакції або наявність гетерофільних антитіл, що маскують правильну реакцію. Слід пам’ятати, що для належного порівняння та інтерпретації результатів, онкомаркери необхідно аналізувати в одному приладі та системі реагентів та бажано в одній лабораторії.

Лабораторії використовують різні методи та системи приладів, що може значно обмежити надійну інтерпретацію кількох результатів того самого маркера, отриманих у різних лабораторіях.

Моніторинг відповіді на лікування є основною метою використання аналізів онкомаркерів.

Іншим застосуванням маркерів є оцінка рецидиву раку після лікування. Інтерпретація аналогічна оцінці ефективності лікування. Слід пам'ятати, що підвищення може бути наслідком доброякісних змін, що виникли, наприклад, внаслідок захворювань печінки або нирок, а також як побічний ефект лікування.

  За матеріалами ALABlaboratoria