Сепсис: чому він турбує?

Щорічно у світі реєструють близько 50 мільйонів випадків сепсису, з яких 11 мільйонів – летальні.

Усвідомлення та розуміння симптомів сепсису й необхідність негайного реагування дає шанс на його подолання. Лише швидка діагностика та своєчасне лікування підвищують шанси пацієнта на одужання та виживання. Зволікання діагностування сепсису знижує шанси на 7–8%.

Сепсис в анамнезі

Термін «сепсис», який з давньогрецької означає гниття, вперше використав Гіппократ для опису процесу гниття органічної речовини. Протягом багатьох років це поняття не мало чіткого визначення, хоча з плином часу його почали звужувати до системних інфекцій. Уніфікація уявлень про сепсис і його клінічну картину вперше з'явилася лише у 1991 р. у дослідженнях Американського коледжу лікарів і Товариства реанімації.

Сепсис: що це таке?

Сепсис – це небезпечна для життя дисфункція органів, спричинена неадекватною реакцією організму на інфекцію, тобто це небезпечний для життя людини стан, при якому інфекція викликає пошкодження тканин і органів через аномальну реакцію організму.

Стан, при якому розлади настільки небезпечні, що значно підвищують смертність, називають септичним шоком.

Групи ризику розвитку сепсису

На сепсис може захворіти будь-хто, та найбільшому ризику піддаються люди з ослабленим імунітетом.

При позалікарняному сепсисі, який зазвичай має фульмінантний (раптовий, швидкий) перебіг, найчастіше хворіють діти, підлітки та молоді люди, рідше – люди похилого віку.

У лікарняних умовах до ризику сепсису найбільш схильні пацієнти, які:

• після хірургічних втручань;
• на механічній вентиляції легень;
• на ентеральному харчуванні;
• з довготривалими катетерами;
• з імплантованими протезами та іншими сторонніми тілами;
• після переливання рідин та/або продуктів крові;
• на тривалому лікуванні антибіотиками.

Причини сепсису (етіологія інфекцій)

Сепсис не є окремим захворюванням, а септичний стан обумовлений патологічною реакцією імунної системи на інфекцію і може бути наслідком будь-якої інфекції. Сепсис, як і більшість інфекцій, також може бути викликаний вірусами та грибками.

Позалікарняний сепсис, який  може уражати здорових людей, найчастіше може бути викликаний кількома видами бактерій:

• Neisseria meningitidis (менінгокок);
• Streptococcus pneumoniae (пневмокок);
• Haemophilus influenzae (гемофільна паличка);
• Streptococcus pyogenes (аеробна, грам-позитивна бактерія);
• Salmonella spp (грам-негативна бактерія родини ентеробактерій).

У лікарні сепсис може бути спричинений різноманітними штамами бактерій, зокрема  специфічними для конкретного медичного закладу, стійкими до антибіотиків, і, рідше, грибковими або вірусними інфекціями.

Лікарняний сепсис найчастіше викликають:

• Escherichia coli (кишкова паличка);
• Klebsiella pneumoniae;
• Pseudomonas aeruginosa;
• Acinetobacter baumanii;
• Staphylococcus aureus (золотистий стафілокок);
• Streptococcus spp;
• Staphylococcus spp, окрім Staphylococcus aureus;
• Candida albicans.

Сепсис: симптоми

Симптоми сепсису в початковій фазі не дуже специфічні, що і вважають основною причиною високої смертності від сепсису. Ці симптоми зазвичай виникають раптово, і стан хворого швидко погіршується. Пацієнтів з підозрою на сепсис необхідно якомога швидше доправити у стаціонар.

Діагноз сепсису ґрунтується на анамнезі, клінічних спостереженнях й оцінці функціональних змін в організмі.

Характерні ознаки сепсису:

• температура тіла >38°C або <36°C;
• тремтіння та відчуття холоду;
• прискорене дихання, задишка;
• прискорене серцебиття;
• знижений артеріальний тиск;
• висипання, які не зникають після натискання;
• порушення свідомості;
• біль і нездужання;
• набряк;
• холодні руки, спітніла шкіра.

Відхилення від норми у результатах лабораторних досліджень крові залежать від стадії ураження сепсисом. У крові хворого можна спостерігати:

• підвищення концентрації глюкози (при відсутності цукрового діабету);
• збільшення кількості лейкоцитів >12000/мкл (лейкоцитоз) або зниження кількості лейкоцитів <4000/мкл (лейкопенія);
• наявність >10% незрілих нейтрофілів;
• підвищення значення СРБ (С-реактивний білок);
• підвищене значення PCT (прокальцитоніну);
• підвищення рівня лактату.

Наростання симптомів органної дисфункції при сепсисі може призвести до зниження тиску кисню в артеріальній крові, гострої олігурії, підвищення рівня креатиніну та білірубіну, порушення згортання крові, паралітичної кишкової непрохідності тощо.

Лабораторні дослідження

Результати лабораторних досліджень надзвичайно важливі як для оцінки вираженості запальної реакції та ступеня ураження органу, так і для виявлення збудника, який є причиною інфекції.

Пацієнту зі сепсисом призначають: загальний аналіз крові,СРБ,прокальцитонін, газометрію, лактат, глюкозу креатинін білірубін бакпосів крові та інших біоматеріалів для досліджень (залежно від передбачуваного вогнища інфекції).

Корисними й доречними є також візуалізаційні дослідження: рентген, ультразвук і комп’ютерна томографія.

Розширення діагностики сепсису іншими тестами залежатиме від клінічного стану пацієнта.

Лікування сепсису

Лікування сепсису полягає у якнайшвидшому призначенні антибіотиків і наданні інтенсивної медичної допомоги. Через необхідність швидкої дії антибіотикотерапію, яка триває кілька днів, проводять до отримання результату бактеріологічного посіву.

Спочатку використовують антибіотики широкого спектру дії (для лікування більшості потенційних патогенів). Після перегляду антибіограми (профіль лікарської чутливості збудника) емпіричне лікування коригують і переходять до таргетного лікування (прицільно антибіотиком, до якого чутливість найвища).

Оцінка лікарської чутливості виявлених мікроорганізмів дуже важлива при лікарняному сепсисі, який часто викликають мультирезистентні штами бактерій.

Щоб подолати сепсис, вкрай важливо виявити і видалити вогнище інфекції.

Джерелом мікроорганізмів часто також є дренажі, катетери, протези, абсцеси.

Менінгококовий сепсис

Менінгококовий сепсис, для якого характерний блискавичний і важкий перебіг та висока летальність, є результатом інфікування організму бактеріями Neisseria meningitidis (менінгококова бацила, менінгококи). Менінгококовий сепсис є причиною найбільшої кількості смертей серед дітей від інфекційного захворювання.

Менінгококова інфекція передається повітряно-краплинним шляхом або при прямому контакті з хворим/носієм. Найбільший ризик зараження – у людей, які перебувають у великих групах (ясла, дитячі садки, школи, гуртожитки).

Менінгококовий сепсис найчастіше уражає маленьких дітей (від 3 місяців), імунна система яких ще не до кінця сформована, а також підлітків і молодих людей (до 25 років) через спосіб життя (перебування у великих групах, поцілунки, пиття з однієї пляшки, спільне користування посудом, обмін їжею).

Для менінгококового сепсису характерні петехії на шкірі (здебільшого на кінцівках або тулубі), які не зникають при натисканні. Точний діагноз ставлять за результатами мікробіологічного дослідження. Підтвердженням є посів на менінгококи з крові або спинномозкової рідини. Виділення Neisseria meningitidis з мазків з носоглотки потребує диференціації від носійства.

Лікування

Лікування менінгококового сепсису проводять у реанімаційному відділенні антибіотиками, інтенсивною та підтримуючою терапією. Запізнення з діагностикою та початком лікування може призвести швидкої до смерті (навіть протягом кількох годин).

До стійких ускладнень після менінгококового сепсису відносять: неврологічні ускладнення, некроз дистальних відділів кінцівок, шкірні рубці.

Людям, які перебувають у безпосередньому контакті з хворим на інвазивну менінгококову інфекцію, проводять постконтактну хіміопрофілактику. Санітарна інспекція організовує та проводить кваліфікацію осіб для проведення профілактичних заходів.

Профілактика сепсису

Вакцинація є ефективним захистом від інфекції, спричиненої деякими бактеріями, що призводять до позалікарняного сепсису.

 Нині доступними є вакцини проти:

• менінгококу;
• пневмококу;
• гемофільної палички типу В.

Виникнення та поширення інфекції можна знизити, дотримуючись простих правил гігієни:

• часте миття рук;
• уникання споживання рідини та їжі з одного посуду/пляшки;
• регулярний догляд за порожниною рота;
• уникання великих скупчень людей.

  За матеріалами ALABlaboratoria