Туберкульоз: причини, симптоми і види

За останні три роки, коли вірус SARS-Cov-2 поширився світом, ми рідко стикалися з іншими інфекційними захворюваннями. Проте слід пам’ятати, що збудники численних інфекцій вірусної, бактеріальної та грибкової етіології є постійно у людському середовищі й нехтування ними може призвести до серйозних проблем зі здоров’ям та захворювань, до яких, зокрема, відносять туберкульоз – хворобу, відому людству вже багато тисячоліть.

Історичні аспекти туберкульозу

Історія туберкульозу сягає у глибоке минуле. Його відносять до найнебезпечніших та найдавніших хвороб. До недавнього часу вважали, що туберкульоз з'явився близько 10 тисяч років тому – тоді, коли людина почала одомашнювати велику рогату худобу, а причини туберкульозу пояснювали контактами з тваринами. Нові генетичні дослідження свідчать, що бактерія Mycobacterium tuberculosis могла з’явитися ще до першої великої міграції людей, приблизно 60 000–70 000 років тому. Нині ж учені вважають, що туберкульоз міг виникнути 245 мільйонів (!) років тому.

З освоєнням людством нових територій та їхнім заселенням збудник, що еволюціонував, дав початок розвитку хвороби кільком поколінням. Проте лише нині, коли нам відомий геном мікобактерій туберкульозу та є методи вивчення генетичних зв’язків, можна визначити шляхи поширення мікобактерій континентами і створити карти їхнього виникнення.

Стародавні лікарі, хоч і не знали збудника хвороби, описували її симптоми, рекомендували ізольовувати хворих і застерігали від контакту з харкотинням, вважаючи його заразним. Ретельні спостереження дали змогу зробити висновок, що хвороба передається від людини до людини. Люди захищали себе від хвороби, уникаючи тісного контакту з хворими і предметами, якими вони користувалися. Записи на глиняних табличках 7-го століття до нашої ери містять повідомлення про хворих людей, які кашляли кров’ю. У 5-му столітті до нашої ери Гіппократ описував хворих з болями у грудній клітині та харкотинням з ​​кров'ю – типовим симптомом туберкульозу.

У різні історичні епохи та на різних континентах тяжкість захворювання на туберкульоз була різною. Перенаселення, голод, бруд і злидні сприяли швидкому поширенню хвороби. Після Другої світової війни, коли було запроваджено лікування та вакцинацію від туберкульозу, епідемія у багатьох країнах почали згасати, і здавалося, що цю небезпечну хворобу взято під контроль. Відтак ця впевненість була настільки сильною, що проблему проігнорували. Рецидив туберкульозу стався з виникненням ВІЛ та СНІДу. Наприкінці 1990-х років через стрімке зростання випадків стійкого до ліків туберкульозу Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) оголосила про загрозу туберкульозу цілому світу.

За сучасними статистичними даними, 1/3 населення світу інфікована Mycobacterium tuberculosis та близько 3 млн людей помирають щороку. Понад 95% смертей від туберкульозу – у країнах, що розвиваються. Окрім СНІДу, фактором, який сприяє поширенню туберкульозу, є безперешкодне мігрування людей між континентами. Якщо ситуація не покращиться, то, за прогнозами ВООЗ, до 2050 року на туберкульоз заразиться близько 1 млрд людей, понад 40 млн захворіє і 8 млн помре. І все ж у 21 столітті ніхто не повинен помирати від туберкульозу – саме цього очікує світова спільнота від медичних служб та урядів держав.

Етіологія туберкульозу та характеристика Mycobacterium tuberculosis

Проривом у медицині стало відкриття у 1882 р. німецьким бактеріологом Робертом Кохом бактерій туберкульозу. Він довів, що саме вони є збудниками захворювання. Перша публічна доповідь вченого датується 24 березня 1882 року. Всесвітня організація охорони здоров'я оголосила цей день Всесвітнім днем боротьби з туберкульозом. У 1904 р. за відкриття бактерій туберкульозу Роберта Коха удостоєно Нобелівської премії.

Причини туберкульозу

Туберкульоз – інфекційне захворювання, викликане бактеріями, що належать до комплексу Mycobacterium tuberculosis. У багатьох мовах, сучасних і стародавніх, назва хвороби чітко відображає зміни, які виникають через неї в організмі. Туберкульоз (лат. tuberculosis) означає характерні патологічні зміни у тканинах у вигляді вузлів або вузликів (tubercula).

Туберкульоз – хронічне захворювання, заразне не лише для людини, а й для багатьох видів сільськогосподарських і диких тварин. Вважається, що близько 50 видів тварин сприйнятливі до туберкульозної інфекції.

Стійкість мікобактерій до фізико-хімічних факторів

Бактерії туберкульозу надзвичайно стійкі до несприятливих умов навколишнього середовища, що дає змогу їм виживати сотні й навіть тисячі років. Вони не втрачають здатності виживати навіть у сухому стані, наприклад, у частинках пилу, на сторінках книг і газет, у непровітрюваному одязі,  ґрунті, куди потрапляють із виділеннями хворих, у погано оброблених молочних продуктах, наприклад, сирі з молока хворих корів, у лікарнях. Живі мікобактерії також було виявлено на анестезіологічних масках, у воді зі систем водопостачання та колодязів, прилеглих до тваринницьких приміщень, дезінфікуючих засобах, діалізних рідинах, медичних та інших відходах. У лікарняних умовах Mycobacterium tuberculosis можуть інфікувати інших пацієнтів і здоровий медичний персонал.

Mycobacterium tuberculosis через особливу стійкість до антибіотиків, фізичних і хімічних дезінфікуючих засобів, здатність виживати поза організмом людини, латентний стан (виживання у «сплячому» стані) та інші особливості відносять до бактерій, які потребують особливої ​​уваги.

Хоча Mycobacterium tuberculosis – аеробні бактерії, та вони можуть виживати в умовах дефіциту кисню, розмножуватися в макрофагах, оснащених усіма важливими ферментами. Поза організмом хворого, без активного обміну речовин, бактерії можуть виживати місяці та, за результатами досліджень археобіологів, навіть тисячі років.

Мікобактерії чутливі до ультрафіолетового випромінювання, тому провітрювання кімнат, палат і постільної білизни є корисним не лише для розрідження інфекційних часток, але й для знищення бактерій.

Як відбувається зараження мікобактеріальним туберкульозом?

Найчастіше зараження відбувається внаслідок вдихання мікобактерій, які виділяють хворі на туберкульоз. Під час кашлю, чхання та розмови з дихальних шляхів хворого виводяться краплі харкотиння, які висихають. Згодом ці дрібні крапельки харкотиння (1–3 мкм) переходять у ядра крапельок та бактеріальний пил, який у вигляді аерозолю тривалий час залишається у повітрі. Ці дрібні заражені дрібнодисперсні аерозольні частинки потрапляють у дихальні шляхи здорової людини дуже повільно, зі швидкістю 0,5 мм/с. Великі аерозольні частинки (> 5 мкм) людина не вдихає, та навіть при вдиханні вони можуть затримуватися у слизі верхніх дихальних шляхів. Підсушений слизовий шар полегшує виживання мікобактерій поза організмом людини.

Відомо, що за один напад кашлю хвора людина може виділити від 1 до 3 мільйонів інфекційних частинок. Що більша концентрація заражених крапельних ядер у повітрі та що тісніший контакт з хворою людиною, то більший ризик зараження. Нині досить точно визначено, скільки годин контакту з хворою людиною достатньо для зараження здорової. Ризик зараження також виникає при низькій концентрації інфекційних частинок у невеликих приміщеннях без вентиляції або з рециркуляцією зараженого повітря.

Захворювання, що супроводжується місцевими або системними симптомами, може розвинутися одразу після інфікування. Імунна відповідь організму зазвичай розвивається через 2–10 тижнів після інфікування та обмежує розмноження й поширення Mycobacterium tuberculosis в організмі пацієнта. Вдихання мікобактерій організмом зі здоровою імунною системою не завжди призводить до розвитку захворювання. Різниця між туберкульозною та іншими бактеріальними інфекціями полягає в обмеженому ризику переростання інфекції у хворобу, який у випадку мікобактеріального туберкульозу становить близько 5–10%. Однак він зберігається протягом усього життя людини, і найбільший – у перші два роки після інфікування. Мікобактерії, що переходять у «сплячий» стан, можуть існувати багато років без активного метаболізму (це так звана латентна інфекція Mycobacterium tuberculosis).

Єдиним доказом того, що в організмі може бути туберкульоз, є позитивний результат імунологічного дослідження – туберкулінової проби й тесту на основі визначення інтерферону γ в зразку крові (IGRA – interferon γ release assay).

Наявні симптоми туберкульозу завжди повинні спонукати Вас звернутися до лікаря, який призначить подальшу діагностику та лікування.

Окрім повітряно-крапельного, люди можуть заразитися іншими шляхами, наприклад, через статевий контакт з хворим партнером, плаценту від хворої матері, контакт з  виділеннями від ран, на фермах від хворих тварин тощо. Можна також заразитися туберкульозом, споживаючи інфіковане мікобактеріями молоко або його продукти.

Форми туберкульозу – важкодіагностований позалегеневий туберкульоз

Оскільки туберкульоз може уражати будь-який орган (легені, плевру, серце, печінку, селезінку, лімфатичні вузли, очі, яєчка, яєчники, хребет, шлунково-кишковий тракт, мозкові оболонки, головний мозок тощо), то цей діагноз слід розглядати за наявності неспецифічних симптомів, зокрема хронічної гарячки незрозумілого походження та позалікарняної пневмонії.

Позалегеневий туберкульоз, який є наслідком розповсюдження мікобактерій через кров, часто виникає на тлі інших захворювань, що може ускладнити його діагностику. Окрім того, застосування широко поширених фторхінолонів (антибіотиків широкого спектра дії), які також мають протитуберкульозні властивості, може перешкоджати правильній діагностиці.

Для діагностування туберкульозу (включно з позалегеневою формою) пропонуємо:

Квантифероновий тест (QuantiFERON, латентна форма туберкульозу)

  За матеріалами ALABlaboratoria