Інфекції сечовивідних шляхів (ІСШ)

Сеча здорової людини загалом є стерильною, оскільки за фізіологічних умов сечовий міхур, сечоводи та нирки позбавлені мікроорганізмів. Інфекції сечовивідних шляхів найчастіше є висхідними через рух бактерій, що колонізують уретру.

Епідеміологія інфекції сечовивідних шляхів

Інфекція сечовивідних шляхів є дуже поширеним захворюванням і становить близько 40% нозокоміальних інфекцій і 10–20% позалікарняних інфекцій. Захворювання уражає жінок, чоловіків та усі вікові групи: дорослих і дітей.

Анатомія жіночої сечовивідної системи (коротка уретра, розташована близько до заднього проходу і статевих органів) призводить до того, що жінки страждають від захворювання набагато частіше, ніж чоловіки. Відомо, що майже половина жінок стикаються з інфекцією сечовивідних шляхів, принаймні, один раз у житті, і більше ніж 40% з них повторюються. Найчастіше страждають молоді сексуально активні жінки. Гостра неускладнена інфекція сечовивідних шляхів у чоловіків трапляється рідко.

У людей зі здоровою імунною системою інфікування сечовивідних шляхів зазвичай завершується інфекцією сечового міхура, але, якщо бактерії залишаються у сечовому міхурі протягом тривалого часу, може виникнути також інфекція верхніх сечовивідних шляхів.

Симптоми інфекції сечовивідних шляхів

Захворювання протікає у різних клінічних формах залежно від вірулентності мікроорганізмів і ефективності захисних механізмів організму. Інфекція може протікати безсимптомно, симптоматично без ускладнень або може призвести до ускладнень, які виникають здебільшого у людей із групи ризику (наприклад, інфекція сечовивідних шляхів під час вагітності) або при інфікуванні незвичайними мікроорганізмами. Симптоми інфекції сечовивідних шляхів у дітей не дуже специфічні та залежать від віку дитини.

Про рецидив інфекції сечовивідних шляхів говорять, коли протягом 10–14 днів після завершення лікування виникає інша інфекція сечовивідних шляхів тим самим мікроорганізмом.

Фактори ризику розвитку інфекції сечовивідних шляхів:

вроджені дефекти сечостатевої системи;

катетеризація;

діабет;

захворювання простати;

сечокам'яна хвороба;

імунодепресанти;

вікові фізіологічні зміни в організмі;

вагітність.

Клінічні форми інфекції сечовивідних шляхів:

запалення сечового міхура;

уретрит;

простатит;

пієлонефрит.

Симптоми інфекції сечовивідних шляхів:

дизурія;

полакіурія;

мимовільне сечовипускання;

біль і печіння у ділянці уретри;

болі у попереку і внизу живота.

Етіологія інфекції сечовивідних шляхів

Найпоширенішою причиною інфекцій сечовивідних шляхів є бактерії. Грамнегативні палички з родини Enterobacteriaceae викликають понад 90% інфекцій. Домінує кишкова паличка (75–95% неускладнених інфекцій). При ускладнених інфекціях відсоток кишкової палички знижується (40–50%), а частка інших мікроорганізмів зростає.

Дріжджоподібні грибки, анаеробні бактерії та віруси рідко є причиною інфекцій сечовивідних шляхів. Наявність грибків у сечі здебільшого пов’язана з колонізацією сечового міхура, а не з інфекцією. Зрідка грибкові інфекції виникають у госпіталізованих пацієнтів та їхній перебіг легкий.

Лабораторні дослідження у діагностиці ІСШ

Ризик неправильного діагностування інфекції сечовивідних шляхів лише на основі клінічних симптомів становить 33%.

Аналіз сечі

Аналітичні загальні скринінгові аналізи сечі надзвичайно корисні для діагностики інфекцій сечовивідних шляхів.

На ІСШ можуть вказувати наявні у сечі:

лейкоцити;

еритроцити;

бактерії.

Примітка: лейкоцитурію не можна використовувати як основу для диференціації запалення та безсимптомної бактеріурії. У випадках, коли, незважаючи на наявність підвищеного рівня лейкоцитів у сечі (принаймні, 5 WBC/wpw), результат посіву є негативним, це називають «стерильною піурією». Тоді необхідно провести подальшу поглиблену діагностику на мікроорганізми, що потребують спеціальних методів досліджень.

Посів сечі

Посів сечі – найчастіше призначуваний мікробіологічний тест.

Остаточним підтвердженням ІСШ є наявність значної бактеріурії у мікробіологічному посіві.

Підготовка до аналізу сечі

Дослідження проводиться зі сечі, яку зазвичай забирає сам пацієнт. Умовою правильної інтерпретації результату посіву є правильна підготовка пацієнта та захист зразка. Сечу забирають у стерильну ємність після ретельного туалету отвору уретри вранці або через 4 години після останнього сечовипускання. Під час антибіотикотерапії проводити дослідження сечі небажано. Контейнер зі сечею необхідно якомога швидше доставити у пункт забору лабораторій «Унілаб».

Якщо неможливо доставити сечу протягом 2 годин після забору, контейнер до транспортування слід зберігати у холодильнику.

Найпоширеніші помилки при заборі зразка сечі:

негігієнічний туалет;

прийом антибіотиків або інших ліків;

витримування ємності зі сечею при кімнатній температурі більше ніж 2–3 години.

Що таке посів сечі?

Доставлену в лабораторію сечу висівають на спеціальні середовища. Після інкубації середовища в інкубаторі оцінюють ріст мікроорганізмів і призначають подальші тести. Заключним етапом посіву сечі є отримання результату.

інфекції сечовивідних

До результату тесту входить:

кількісне визначення бактерій у сечі (бактеріурія);

визначення виду мікроорганізму;

оцінка лікарської чутливості мікроорганізму до обраних антибіотиків (антибіограма).

Примітка: здебільшого один вид мікроорганізмів викликає інфекцію сечовивідних шляхів, рідше – два. Три і більше видів у культурі (так звана змішана флора) свідчать про неналежну підготовку до дослідження та неможливість інтерпретації результату.

Лікування інфекції сечовивідних шляхів

Критерії оцінки значної (клінічно значущої) бактеріурії пов’язані з типом інфекції сечовивідних шляхів, віком і статтю пацієнта. Результат аналізу необхідно узгодити з лікарем, який підбере відповідну терапію.