Діагностика синдрому подразненого кишківника

Діагноз СПК ґрунтується на анамнезі пацієнта та клінічних симптомах.

Характерні симптоми СПК:

• рецидивуючий біль у животі, принаймні, один день на тиждень протягом останніх 3 місяців;
• біль у животі, який виникає під час дефекації, зміна частоти дефекації та консистенції калу.

На практиці виділяють такі форми (підтипи) СПК:

• IBS-D – з переважанням діареї;
• IBS-C – з переважанням запорів;
• СРК-М – змішаний підтип;
• IBS-N – не класифікується.

Лабораторні дослідження у діагностиці синдрому подразненого кишківника

СПК – захворювання без органічних змін, тому немає лабораторних досліджень для підтвердження цього захворювання. Однак, оскільки симптоми СПК подібні до симптомів інших захворювань шлунково-кишкового тракту, зокрема також небезпечних для пацієнта, тому для їх виключення рекомендована лабораторна діагностика.

Які це тести та навіщо їх робити?

Загальний аналіз крові показує залізодефіцитну анемію (анемію), яка може бути пов'язана з колоректальним раком чи целіакією. Тому, виявлення анемії (і лейкоцитозу) є показанням до подальшої діагностики.

С-реактивний білок (CRP) – тест, який проводять для того, щоб перевірити, чи є в організмі запалення. Корисний для диференціації симптомів СПК від запальних захворювань кишківника, які можуть бути пов’язані з подібними симптомами (зокрема, форм СПК без закрепу).

Кальпротектин у калі – маркер запалення кишківника, який допомагає диференціювати СПК від запальних захворювань кишківника та виключити, наприклад, хворобу Крона.

ТТГ – основний аналіз функції щитоподібної залози, який проводиться з метою виключення будь-яких відхилень у функціонуванні цього органа. Розлади щитоподібної залози можуть бути пов’язані з адбомінальними захворюваннями (закрепи або діарея).

Антитіла до тканинної трансглутамінази класу IgA та загальний тест IgA використовують для виключення целіакії, яка може мати схожі з СПК симптоми. Оскільки дефіцит імуноглобуліну класу А є найпоширенішим імунодефіцитом, тому і проводять загальний IgA. І якщо ми маємо з ним справу, то і тест на антитіла буде хибнонегативним, що ускладнить постановку правильного діагнозу.

Якщо синдром подразненого кишківника є причиною симптомів у пацієнта, то усі перелічені вище аналізи будуть у межах норми.

В обґрунтованих випадках діагностика СПК може бути доповнена УЗД.

Синдром подразненого кишківника: симптоми

СПК – це хронічне захворювання з такими симптомами:

• періодичні болі у животі з відчуттями болісних кишкових спазмів, які можуть бути пов’язані з дефекацією;
• проблеми з дефекацією (діарея, закреп або коливання консистенції стільця). Відтак у хворих на СПК змінений стілець може чергуватися з нормальним;
• здуття, надмірне газоутворення.

За спостереженнями, у 50–80% пацієнтів стрес та інтенсивність цих симптомів пов’язані між собою.

Інша група загальних симптомів, що виходять за межі травної системи:

• сонливість;
• головний біль;
• болі у поперековому відділі;
• нічне сечовипускання;
• часте і термінове сечовипускання;
• порушення менструального циклу.

Симптоми за межами шлунково-кишкового тракту неважливі для постановки діагнозу, але треба знати, що вони можуть супроводжувати СПК та ускладнити діагностику.

Синдром подразненого кишківника – зміни кишкової мікрофлори (дисбактеріоз)

Близько 50% хворих на СПК мають кількісні та якісні порушення складу мікробіоти (дисбактеріоз) та багато з них страждають на SIBO (синдром надмірного бактеріального росту тонкої кишки).

Зміни, які спостерігаються у пацієнтів із СПК:

• зменшення кількості бактерій Lactobacillus і Bifidobacterium;
• збільшення кількості бактерій роду Streptococcus, E. coli, Clostridium spp;
• збільшення кількості бактерій Firmicutes і зменшення Bacteroidetes.

Колоноскопія при синдромі подразненого кишківника

Синдром подразненого кишківника – захворювання, симптоми якого нагадують інші захворювання травної системи, зокрема небезпечні для пацієнта. У таких випадках для виключення органічного захворювання доцільно провести колоноскопію. Однак її не рекомендовано як рутинний тест пацієнтам з СПК.

У рекомендаціях вказано, що при діагностиці СПК не слід проводити колоноскопію особам віком до 50 років без факторів ризику органічних захворювань.

Лікування синдрому подразненого кишківника

Лікування СПК – багатоетапне.

Це, зокрема, немедикаментозне лікування (фізичні вправи та психологічна підтримка, дієта, споживання клітковини, використання олії перцевої м’яти та пробіотиків) і застосування лікарських засобів (еубіотиків, спазмолітиків, засобів для лікування діареї чи закрепів).

Щоб призначити відповідне лікування, необхідно визначити переважаючі симптоми і ситуації, які їх ускладнюють, щоб змінити спосіб життя.

Нефармакологічне лікування:

• Помірні фізичні навантаження;
• Нормалізація маси тіла;
• Психологічна підтримка для розробки оптимальних способів подолання стресу;
• Дієта при СПК: уникання шкідливих продуктів (індивідуальні модифікації на основі досвіду пацієнта), дієта з низьким вмістом FOODMAP (з низьким вмістом ферментуючих простих цукрів і поліолів), яку слід застосовувати не довше ніж 6–8 тижнів та не повторювати (оскільки пацієнту це не приносить користі), уникаючи їжі з високим ступенем обробки;
• Вживання розчинної клітковини (рекомендована доза – (10–25 г на добу), джерелом якої є свіжі овочі та фрукти, псиліум, подорожник, вівсяні висівки. Пацієнтам з СПК слід уникати нерозчинної клітковини (пшеничних висівок, зерна, горіхів, квасолі, хрестоцвітих і коренеплодів), оскільки це може додатково посилити симптоми;
• Використання олії м'яти перцевої упродовж 2–12 тижнів;
• З обережністю застосовувати пробіотики: не рекомендовано пробіотики як групу, а пропоновано використовувати конкретні штами, які, ймовірно, матимуть сприятливий вплив на симптоми СПК, змінюючи мікробіоту кишківника.

Фармакологічне лікування

Рифаксимін використовують для полегшення симптомів. Препарат призначають хворим на діарею, з болями живота і метеоризмом, але не при закрепах.

Застосування спазмолітиків має другорядне значення, але слід підкреслити, що не усі препарати цієї групи ефективні для хворих на СПК. Слід підбирати специфічні препарати, ефективність яких підтверджена при цьому захворюваннні.

Важливою групою препаратів, які застосовують при СПК, є антидепресанти (група трициклічних антидепресантів), які зменшують больові симптоми.

Синдром подразненого кишківника – хронічне захворювання, яке не викликає органічних змін травного тракту. Оскільки симптоми захворювання подібні до симптомів інших кишкових захворювань, діагностичні процедури повинні виключати пухлини, целіакію та запальні захворювання кишківника. Лікування СПК є багатоетапним і включає як медикаментозні, так і немедикаментозні заходи. Поліпшення та ефективність лікування демонструє зменшення вираженості симптомів.

Оцінка стану кишківника (пакет)

  За матеріалами ALABlaboratoria