Опис
Ехінококоз - хронічне захворювання людини та тварин, що викликається паразитуванням личинок гельмінта ехінокока. Збудником цього гельмінтозу, частіше за все, є личинка Echinococcus granulosus.
Ехінококоз досить розповсюджений у всьому світі, особливо у південних країнах, де поширене тваринництво, головним чином вівчарство. Яйця ехінокока потрапляють в організм людини через брудні руки внаслідок контакту з собаками (рідше – котами).
Також не виключене зараження при вживанні немитих овочів, ягід, фруктів, води, що забруднені яйцями гельмінтів. У травному каналі проміжного хазяїна яйця ехінокока звільняються від оболонок; зародки (онкосфери) заглиблюються в слизову оболонку тонкої кишки, потрапляючи до внутрішніх органів, де в більшості випадків затримуються і розвиваються в ехінококові кісти.
Найчастіше ехінококом уражаються печінка (в 44-85% випадків) та легені (10% випадків). Патологічний вплив ехінокока зумовлений сенсибілізацією організму продуктами обміну речовин паразита та механічним ушкодженням уражених органів та тканин.
Розміри кіст коливаються від 1-5 см в діаметрі до великих міхурів, що можуть містити по кілька літрів рідини. Механічний вплив такої кісти призводить до порушення функціонування ураженого органу, його гіпертрофії.
Для діагностики ехінококозу використовують методи візуалізації кіст:
- Рентгенологічні та ультразвукові дослідження.
- Комп’ютерну та магнітно-резонансну томографію.
Пункційна біопсія кісти вважається небезпечною через можливість поширення паразитів у суміжні тканини. Виявлення в крові антитіл, специфічних до антигенів ехінококу, – достовірний показник інвазії паразитом.
Рівень імунної відповіді значною мірою залежить від органної локалізації кісти та її морфології. Низький вміст антитіл спостерігається на початку утворення кіст або на пізній неоперабельній стадії захворювання.
На сьогодні для виявлення антитіл, специфічних до Echinococcus granulosus, застосовують методи непрямої гемаглютинації та флуоресценції, імуноферментного аналізу. Ці методи характеризуються чутливістю в 60-90%, тож кращої інформативності досягають застосуванням комбінації серологічних методів.
Досить інформативними серологічні методи є і для моніторингу післяопераційного стану пацієнта: поступове зниження рівня специфічних антитіл через 4-6 місяців після хірургічного видалення кісти свідчить про успішний результат хірургічного втручання. При рецидивах утворення кіст специфічні антитіла утримуються на високому рівні роками.
